Розстріляна молодість
В історії науки народжений у Вінниці фізик Матвій Бронштейн назавжди залишився 31-річним

З 30 листопада по 2 грудня у Санкт-Петербурзі (Росія) проходить перший в історії семінар, присвячений видатному фізику Матвію Бронштейну (1906—1938). Дата проведення цього представницького наукового форуму, який відкривав нобелівський лауреат Жорес Алфьоров, була обрана невипадково. Адже на 2 грудня припадає 100-річчя з дня народження Матвія Петровича. Хоча цей науковець так рано пішов із життя, що стати «Матвієм Петровичем» у класичному значенні цього словосполучення він, власне кажучи, не встиг. І для всіх, хто його знав, назавжди залишився просто Мітею. Молодим науковцем, який займався фізикою, а ще — писав науково-популярні книжки для дітей та юнацтва. Писав невипадково, адже його дружиною була Лідія Чуковська (1907—1996) — донька російського дитячого письменника Корнія Чуковського. * * *       В останні роки все більшу увагу науковців привертає проблема побудови несуперечливої теорії квантової гравітації, з якою пов'язується створення єдиної теорії всіх фундаментальних взаємодій у Всесвіті. А біля витоків основ квантової гравітації стояв саме Матвій Бронштейн. Перше глибоке дослідження проблеми квантування гравітації, що призвело до нетривіальних фізичних результатів, було виконано ним у 1933—36 роках. Він був першим, хто усвідомив, що квантова теорія гравітації потребує фундаментального перегляду понять простору і часу в плані об'єднання тогочасних релятивістських і квантових ідей. Його науковий світогляд охоплював не тільки релятивістську квантову теорію і гравітацію, а й фізику напівпровідників, квантову електродинаміку, космологію, ядерну фізику, астрофізику і фізику атмосфери.         Окрім наукових здобутків, є ще дві причини, через які не можна байдуже оминути ювілей цієї людини. Перша — це вік. Його розстріляли в ленінградській тюрмі у віці 31 рiк. Часто про чийсь вік кажуть: «у людини все тільки починається», «для нього все ще попереду»... Так що було попереду в Матвія Бронштейна в день арешту в серпні 1937-го, в його 30 років? Уже нічого. А проте він устиг зробити стільки, що через 70 років науковці з усього світу обговорюватимуть його праці на представницькому форумі, аналізуватимуть у своїх статтях зроблені ним наукові висновки, які стануть актуальними для всіх часів. І це ще раз підтвердить, що насправді життєва грань між «усе ще попереду» і «все вже позаду» в долі кожної людини дуже крихка.       А друга причина — це місце арешту Матвія Бронштейна: м. Київ, вул. Толстого 10, кв. 11. Ця вулиця в Києві настільки знана, що багатьом, напевне, доводилося бувати там: або поспішаючи у справах, або просто прогулюючись, адже неподалік — червоний корпус Київського університету, Ботанічний сад ім. Фоміна, парк Тараса Шевченка. Саме там, у центрі Києва, у будинку батьків, конвоїри зупинили час для Матвія Бронштейна — одного з наймолодших представників розстріляного покоління радянської науки. Сучасні наукові енциклопедії пишуть про цей факт коротко: «У серпні 1937 Матвій Бронштейн був несправедливо заарештований. 18 лютого 1938 року розстріляний. Реабілітований 1957 року». * * *       Але задовго до того, як енциклопедії почали все це писати, було коротке і яскраве життя юнака Матвія Бронштейна, який народився у Вінниці 2 грудня 1906 року в родині лікаря. Дітей було троє: сини-близнюки і донька, старша за них на чотири роки. 1915 року родина переїхала з Вінниці до Києва. Брати навчалися вдома, здаючи екзамени в гімназії екстерном. Діти дуже любили книжки, а Матвій зберіг потяг до них назавжди. І вже ставши професійним науковцем, одночасно писав науково-популярні оповідання.       1932 року Матвій разом із братом вступив до Електротехнічного технікуму в Києві, але хлопцям довелося залишити навчання через матеріальну скруту. Щоб заробити на життя, вони пішли працювати на завод. 1924 року Матвій Бронштейн почав відвідувати гурток фізики при Київському університеті під керівництвом молодого фізика Петра Тартаковського, який згодом став керівником лабораторії Ленінградського фізико-технічного інституту. За своїм духом і характером цей гурток готував студентів до наукової роботи, відбираючи кращих із них. Невдовзі Бронштейн став членом секції наукових працівників при Київському відділенні Союзу працівників освіти. Директор Київської астрономічної обсерваторії С. Чорний і керівники фізичних семінарів Л. Кордиш і Г. Де Метц високо оцінили його роботу в цій секції, давши згодом йому рекомендацію для вступу до Ленінградського університету.       Свою першу наукову статтю з фізики Бронштейн опублікував в «Журналі російського фізико-хімічного товариства», коли йому було 18 років. Згодом, у 1925-26 роках він опублікував ще п'ять наукових статей у фізичних журналах Німеччини. І в тому ж 1926-му вступив на фізичний факультет Ленінградського університету, оскільки саме Ленінград на той час вважався науковою столицею СРСР (Академія наук і її головні інститути були розташовані там до 1934 року). * * *       Дуже швидко про Матвія Бронштейна заговорили, як про студента, який може легко скласти будь-який іспит. У публікації Санкт-Петербурзького університету (листопад ц. р.), присвяченій 100-річчю з дня народження Матвія Бронштейна, згадується кумедний випадок, коли один із професорів, до якого він прийшов складати іспит із загальної фізики, заявив: «Що це за маскарад? Я щойно читав вашу статтю в «Цайтшріфт фюр фізик», а сьогодні ви приходите до мене складати іспит? Давайте вашу заліковку!»       Хоча Матвій Бронштейн був одним із кращих студентів Ленінградського університету, жив він у досить скрутних матеріальних обставинах. Оскільки не отримував стипендії, то мусив працювати. Окрім роботи в Головній геофізичній лабораторії в Ленінграді, він писав статті до науково-популярних видань. А ще — науково-популярні книги для дітей та юнацтва. Їх було три: «Сонячна речовина», «Промені Ікс» та «Дослідники Радіотелеграфу».       «Мені часто траплялося захоплюватися людською особистістю. Таке ж почуття до мене приходило, коли випадало спілкуватися з молодим фізиком Матвієм Бронштейном. Достатньо було побути в його товаристві півгодини, щоб відчути, що це незвичайна людина, — писав російський письменник Корній Чуковський. — Він був блискучим співрозмовником, його ерудиція видавалася необмеженою... Як дитячий письменник я можу засвідчити, що книги Бронштейна видаються мені чудовими. Це не просто науково-популярні нариси, це надзвичайно вишукана, художня, майже поетична розповідь про велич людського генія».       З 1930 року Бронштейн працював у Ленінградському фізико-технічному інституті, а також був професором Ленінградського університету. Наприкінці 20-х — на початку 30-х років Матвій Бронштейн отримав оригінальні результати з астрофізики, за які після введення в СРСР у 1934 році вчених ступенів йому присвоїли ступінь кандидата наук без захисту. Улітку 1935 року Бронштейн розпочав дослідження з квантування гравітації і невдовзі написав дві праці, які стали його головним внеском у теорію гравітації і космології. Того ж року він захистив докторську дисертацію на тему «Квантування гравітаційних хвиль».        ...Через багато років історики науки з подивом відкриватимуть для себе, як багато цей 30-річний фізик устиг зробити за своє коротке життя. Оксана ОСТАПЕНКО.   ДО РЕЧІ       Матвій Бронштейн з дитинства любив українську мову. Одному з товаришів він навіть придумав віршований надпис для книги, яку той дарував своєму вчителю: Прийми від мене, вчителю мій милий, на мові Кобзаря цей малий твір, Я все зробив, щоб полюбили Сармати звуки Московитських лір.

Учений, який не встиг стати академіком

Із Лідією Корніївною Чуковською мене, історика науки-початківця, познайомив Матвій Петрович Бронштейн, видатний радянський фізик. Щоправда, на момент знайомства у 1980 році я лише почав здогадуватися, наскільки ця людина була видатною. Мені було відомо, що він загинув 1938 року, на 32 році життя. Це сьогодні, знаючи про нього вже, можливо, більше, ніж про своїх родичів, я розумію, що Матвій Петрович був окрасою роду людського, хоча це і не сказано про нього у Великій радянській енциклопедії. А тоді я лише прочитав декілька його статей у старих фізичних журналах, помітивши дивовижну глибину молодого теоретика. Один мій колега-історик повідомив мені, що вдова цього фізика — Лідія Чуковська — живе на вулиці Горького, і дав її телефон.       Мушу визнати, що про неї в мене було досить «туманне уявлення». Я знав лише, що вона з «відщепенців-дисидентів», але джерела сам- і тамвидаву не донесли до мене ні її відкритих листів, ні книжок. Зараз я думаю, що це було й на краще: якби я розумів її «соціальне становище», якби прочитав хоча б її «Гнів народу», то, можливо, не наважився б їй зателефонувати.       ...Лідія Корніївна запросила мене прийти. Я сподівався, що у вдови могли залишитися які-небудь рукописи і, головне, докторська дисертація, яка стала подією в історії фізики. Проте жодні рукописи Матвія Петровича не вціліли, якщо не враховувати надписів на подарованих ним книгах... Та в розповіді Лідії Корніївни почала відкриватись для мене постать людини, в якій поєдналися таланти фізика і дитячого письменника, людини тонкої і життєрадісної душі.       ...Улітку 1990 року Лідія Корніївна отримала можливість ознайомитися з так званою слідчою справою її чоловіка. Їй було зрозуміло, що паперові аркуші, підшиті в одну справу слідчими НКВС і архівістами КДБ, дуже далекі від останніх днів життя близької їй людини. Але ж інших слідів того часу не було. Не було навіть його могили...       Архівна папка починається ордером на арешт, виданим у Ленінграді 1 серпня 1937 року. Заарештували Матвія Петровича в Києві, вночі, в будинку його батьків. У тюрмі вилучили путівку до Кисловодська, мильницю, зубну щітку, шнурки... І народний комісар України наказав:       «Заарештованого Матвія Петровича Бронштейна як особливо небезпечного злочинця направити особливим конвоєм, в окремому купе вагон-заку в м. Ленінград у розпорядження УНКВС Ленінградської області».       Серед архівних паперів лише анкета від 15 серпня заповнена власноручно Матвієм Петровичем. Ще лише один його підпис не викликав сумнівів — на першому протоколі допиту від 2 жовтня, згідно з яким він не визнав пред'явлені йому звинувачення. Інші його підписи впізнати неможливо.       За протоколами допитів можна дізнатися, які «показання» слідчого довелося вислухати Матвію Петровичу. Так, згідно з протоколом від 9 жовтня він належав до «контрреволюційної організації інтелігенції, яка боролася за повалення радянської влади і встановлення політичного ладу, при якому інтелігенція брала б участь в управлінні державою на рівних з іншими прошарками населення за прикладом країн Заходу» і «хотів побудувати по суті фашистську державу, що здатна встояти проти комунізму».       У наступному протоколі — від 2 грудня — з'явився вже «індивідуальний терор над керівниками ВКП (б)». А згідно з обвинувальним вироком від 24 січня 1938 року, у своїй «практичній антирадянській роботі» М. П. Бронштейн «готував терористичні акти» і... шкодив у «галузі розвідки надр і водного господарства».       Суд засідав 18 лютого 1938 року з 8.40 до 9 ранку. Про це 20-хвилинне правосуддя через півсторіччя сповістила довідка КДБ:       «Бронштейн Матвій Петрович, 2.12.1906 року народження, народився у Вінниці, єврей, безпартійний, з вищою освітою, науковий співробітник Ленінградського фізико-технічного інституту, засуджений 18 лютого 1938 року Воєнною колегією Верховного Суду СРСР за «активну участь у контрреволюційній фашистській терористичній організації» за ст. 58-8 і 58-11 КК РСФСР до вищої міри кримінального покарання — розстрілу з конфіскацією всього особистого майна, що є в його власності».       Вирок про розстріл Бронштейна Матвія Петровича було виконано 18 лютого 1938 року в Ленінграді.       Визначенням Воєнної колегії Верховного Суду СРСР від 9 травня 1957 року вирок Воєнної колегії від 18 лютого 1938 року стосовно Бронштейна М.П. відповідно до нових обставин, що були виявлені, відмінено і справу про нього припинено за відсутністю складу злочину.       Останній аркуш в архівній папці — папірець 1958 року: «Компенсувати Л. К. Чуковській вартість бінокля, що був вилучений при обшуку 1 серпня 1937 року...» Геннадій ГОРЕЛІК, співробітник Центру історії та філософії науки Бостонського університету (США), http://ggorelik.narod.ru   ДОВІДКА «УМ»       Геннадій Горелік — фізик за фахом та історик науки за покликанням. Навчався в Московському держуніверситеті, працював науковим редактором видавництва МДУ, науковим співробітником Інституту історії природознавства і техніки АН в Москві. З 1993 року працює у США. Досліджує наукову спадщину багатьох фізиків, серед яких — Андрій Сахаров, Лев Ландау, Володимир Фок, Матвій Бронштейн та інші. Автор численних наукових та науково-популярних статей, а також книг з історії радянської фізики.